Тривожність дітей .
До чого вона може призвести. Шляхи подолання.
Шановні батьки, будьте уважними до своїх дітей!
Пам’ятайте, що кожна дитина – індивідуальність, особлива і неповторна
Тривожність — це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється в підвищеній схильності почуватися занепокоєним за будь-яких життєвих ситуацій, у тому числі тих, які взагалі не можуть викликати тривоги.
Як розпізнати тривожних дітей?
1. Їх відрізняє надмірне хвилювання, при чому іноді вони бояться не самої події, а її передчуття.
2. Часто вони очікують найгіршого.
3. Діти відчувають себе безпорадними, остерігаються грати в нові ігри, приступати до нових видів діяльності.
4. У них високі вимоги до себе, вони надто самокритичні.
5. Рівень їх самооцінки низький, такі діти насправді думають, що гірші інших у всьому, що вони негарні, нерозумні, незграбні.
6. Вони шукають підтримки, схвалення від дорослих у всіх справах.
7. Постійно хвилюються.
8. Важко концентрують увагу на чомусь.
9. М`язове порушення (наприклад, в області обличчя, шиї).
10. Роздратованість.
11. Порушення сну.
Тривожні діти почуваються безпомічними, бояться розпочинати нові види діяльності, мають незначний досвід спілкування порівняно з однолітками. Як наслідок — рівень самооцінки дитини знижується. Для них характерними є також і соматичні проблеми: біль у животі, головний біль, запаморочення, спазми в горлі, утруднений поверхневий подих; під час проявів тривожності вони часто відчувають сухість у роті, клубок у горлі, слабкість у ногах, прискорене серцебиття. Як правило, тривожні діти не повідомляють про свої проблеми відверто, а іноді навіть приховують їх.
Чому дитина стає тривожною?
Рівень тривожності дитини багато в чому залежить від тривожності дорослих, які її оточують: висока тривожність педагога або батьків передається дитині.
Тривожність дітей може підвищуватися і в тому разі, якщо батьки незадоволені своєю роботою, житловими умовами, матеріальним становищем тощо.
Причинами тривожності та пасивності можуть бути:
• неуважність батьків,
• напружені емоційні обставини вдома,
• суперечливі вимоги дорослих, а також дитячі страхи. — відсутність у дітей відчуття фізичної безпеки;
• відкидання і ворожість, що демонструються дорослими;
• дитина, як дзеркало, відображає батьківські тривоги;
• до дитини пред’являються завищені вимоги;
• авторитарний стиль спілкування дорослого з дитиною;
• негнучка, догматична система виховання;
• несприятливі мікросоціальної та побутові умови;
• протиріччя між високими домаганнями, викликаними захвалювання і реальними можливостями дітей.
Наслідком збільшення тривожності у дитини є зниження рівня її самооцінки, яке, у свою чергу, спричиняє зниження навчальних досягнень, закріплення неуспіху. Непевність у собі викликає в дитини бажання бездумно дотримувати вказівок дорослого, пасивність, формальне засвоєння здобутих знань, острах виявити будь-яку ініціативу.
Як краще спілкуватись з тривожною дитиною?
• Звісно, усім дорослим відомо, що не можна порівнювати дітей одне з одним.
• Крім цього, під час виховання таких дітей бажано уникати будь-яких змагань і видів діяльності, умовами яких є порівняння досягнень одних дітей із досягненнями інших. У ситуації з тривожною дитиною краще порівняти досягнення дитини з її ж результатами, які було отримано, наприклад, тиждень тому. Навіть якщо дитина зовсім не впорається із завданням, у жодному разі не можна говорити, що вона виконала його гірше за решту дітей.
• Виховуючи тривожних дітей, не рекомендується також робити щось таке, що передбачає врахування швидкості;
• не можна підганяти та квапити їх;
• необхідно, як ми вже згадували, уникати змагальних моментів під час повсякденної діяльності та ігор.
• Включення дитини в будь-яку нову ситуацію повинно відбуватися поступово, починаючи з поетапного знайомства з людьми, повідомлення правил, умов, звикання до приміщення та ін.
• Важливо хвалити таких дітей навіть за незначні успіхи, відзначати їх у присутності інших людей — це підвищує самооцінку тривожної дитини. Похвала обов’язково повинна бути щирою, тому що діти гостро реагують на фальш; дитина обов’язково повинна знати, за що її похвалили.
• Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень. Будьте послідовними у своїх діях, не забороняйте дитині без будь-яких причин те, що дозволяли їй раніше.
Як підвищити самооцінку дитини?
• Безумовно приймати її.
• Активно слухати її переживання і потреби.
• Бувати разом (читати, грати, займатися).
• Не втручатися в її заняття, з якими вона справляється.
• Допомагати, коли просить.
• Підтримувати її успіхи.
• Ділитися своїми відчуттями (довіряти).
• Конструктивно вирішувати конфлікти.
• Використовувати в повсякденному спілкуванні привітні фрази. Наприклад: «Мені добре з тобою, я рада тебе бачити…», «Добре, що ти прийшов…», «Мені подобається, як ти…», «Я по тобі скучила…», «Ти, звичайно, справишся…», «Як добре, що ти у нас є».
• Обіймати не менше чотирьох, а краще по 8 разів на день.
Шкільний психолог – Ткач О.Ю.